Самоаналіз уроку християнської етики

На допомогу вчителю основ християнської етики

1. Дотримання композиційних рекомендацій, алгоритмів проведення уроку із врахуванням його особливостей.

2. Підпорядкування уроку чітко визначеній меті, його цілеспрямованість. Використання учителем потенціалу уроку з метою пізнавального, морально-етичного та естетичного розвитку школяра.

3. Збереження дидактичних принципів логічності та послідовності у викладі матеріалу, науковості та доступності при поясненні.

4. Подача теоретичного матеріалу:

• доцільність його викладу блоками, підтемами;

• розгляд теми у Новому та Старому Завітах;

• пояснення на основі морально-етичного твору;

• виділення з урочного матеріалу головної думки — визначення моралі (моральний підтекст присутній у кожній темі) із обов'язковим записом у

зошити;

• уникання космополітизму (пояснення включає елементи національно-патріотичного виховання, яке, поруч з духовним, є найнеобхіднішою потребою кожного народу);

• встановлення міжпредметних зв'язків для ілюстрації та доповнення теми шляхом підбору прикладів з української та світової літератур, історії, музики, живопису, з предметів природничо-математичного циклу (при цьому необхідне відчуття міри, щоб не зробити предмет світським!);

• наближення теми до сьогодення або її проекція на сучасне життя (тут важливо не перемодернізувати).

5. Організація навчальної діяльності учнів:

вибір    адекватних,    оптимально    відповідних    методів, методичних прийомів викладу матеріалу;

• шляхи активізації розумової діяльності учнів (міркування, співставлення, висновки, пов'язування з практикою через ілюстрацію прикладами життєвих ситуацій);

• організація самостійної роботи дітей (педагогічне недоцільним є подавати в готовому вигляді те, до чого вони можуть дійти власним розумом);

• формування основних понять та вмінь — понятійного апарату, морально-етичних категорій, християнської термінології;

• організація запам'ятовування (лише змісту, тобто розуміння, а не вибубнювання напам'ять);

• наявність матеріалу для застосування знань (для закріплення), достатність завдань, дидактичних вправ;

• використання наочності (її методична та інформаційна цінність, емоційне та виховне навантаження, поглиблююча роль).

6. Режим навчальної діяльності:

• форма подачі матеріалу (схематичність, сконденсованість);

• розподіл часу на окремих етапах уроку;

• чергування видів діяльності за змістом і формою (форми роботи на уроці).

7. Характеристика окремих етапів уроку.

8. Мова вчителя християнської етики:

• уникнення монотонності;

• не слід зловживати богословськими термінами;

• не оперувати постійно абстрактними поняттями;

• не бути надто багатослівним.

9. Темп уроку (динамізм, захоплююче пояснення учителя, активність, жвавість дітей чи напруженість, пасивність).

10. Психологічний клімат на уроці:

• спосіб спілкування (демократизм чи авторитарність);

• місце гумору;

• зведення до мінімуму зауважень, заміна їх опосередкованими.

11. Особистість учителя, його людські та фахові якості:

• любов до вихованців, професіоналізм, загальна ерудиція, національно-патріотична позиція;

• вміння володіти аудиторією, дар мови, дар імпровізації, емоційна привабливість